Як учителю мати гарний вигляд на онлайн-уроці.
СЕКРЕТ ПЕРШИЙ
Камера (навіть примітивна) – це збільшуване скло. Вона збільшує всі ваші емоції в десятки разів. Тому те, що на “живому” уроці може мати вигляд просто стриманості – на екрані має вигляд байдужості.
Камера розкриває всі ваші великі та маленькі секрети. Якщо вам нецікаво вести урок – камера миттєво передасть цю нецікавість, помноживши її на сто. І навпаки. Захопленість предметом розповіді множиться на сто й “заводить” глядачів-учнів
СЕКРЕТ ДРУГИЙ
Мовою потрібно займатись. Знову ж – камера все збільшує. Проблеми в мовленні мають не такий суттєвий вигляд у реальному класі, а от на екрані множаться. Тож потрібні щоденні заняття артикуляційною гімнастикою та скоромовками. Не важливо, який предмет ви викладаєте, публічний простір вимагає опанування словом.
СЕКРЕТ ТРЕТІЙ
Камера вимагає чіткості і ємності формулювань. Довгі заплутані фрази спричиняють лише несприйняття. Це не залежить від змісту, це психологія сприйняття. А вона – незмінна.
СЕКРЕТ ЧЕТВЕРТИЙ
Одяг. Ідеться не про брендовість. Клітинка, смужечка, горошок – табуйовані на екрані. Однотонний одяг глядач сприймає позитивно. Смужечки-горошки підсвідомо дратують. Знову ж, це не питання смаку, а психологія сприйняття.
СЕКРЕТ П’ЯТИЙ
Перед онлайн-уроком не полінуйтеся записати репетицію на камеру. Відмітьте всі помилки і спробуйте їх виправити. Не думайте, що цікавий зміст компенсує недосконалість форми. Тут це працює навпаки: недосконалість форми може повністю знищити зміст.
І НАОСТАНОК
Не бійтесь вчитись існувати в просторі камери. Це цікава штука й дає багато можливостей. Якщо, звісно, ви хочете зробити уроки кращими, а в собі відкрити щось нове!
Ці поради допоможуть утримати увагу дітей під час онлайн-занять:
▪️На першому уроці виділіть достатньо часу для пояснення, як користуватись обраною платформою. Завдяки цьому учні рідше відволікатимуться на вирішення технічних проблем в майбутньому.
▪️Починайте урок нестандартно. Це може бути ребус, в якому зашифрована тема заняття, прохання поділитись настроєм з класом, перегляд короткого відео тощо. Це допоможе дітям відірватися від попередніх занять, а у довгостроковій перспективі – менше запізнюватись на урок.
▪️Анонсуйте не лише тему уроку, а і його структуру та цілі: наприклад, спочатку буде тест, потім пояснення матеріалу, далі дві практичні вправи та робота в групах.
▪️Додайте фізичні розминки. Це може бути гімнастика для очей, дихальні вправи або гра “Саймон каже” (учень або вчитель говорить “Саймон каже: присісти” і всі присідають).
▪️Давайте учням можливість висловитись: поділитись особистими враженнями та думками на тему уроку, працювати у групах та презентувати результат тощо.
▪️Додайте інтерактиву: онлайн-вікторини, навчальні ігри, перегляд відео із подальшим виконанням завдання по ньому.
▪️Привернути увагу допоможуть й періодичні прохання написати відповідь на запитання у чат.
Типологія учнів згідно провідного каналу одержання інформації
Візуалів – переважаючим каналом сприйняття та засвоєння інформації виступає побачене;
Аудіалів – переважаючим каналом сприйняття та засвоєння інформації виступає почуте;
Кінестетиків – переважаючим каналом сприйняття та засвоєння інформації виступає дотикове прийняття.
- Словник спілкування . Візуал у своїй промові вживає іменники, дієслова, прикметники, пов'язані в основному із зором (дивитися, спостерігати, картина, на перший погляд, прозорий, яскравий, барвистий, як бачите і так далі). Для аудіала характерне вживання слів, пов'язаних із слуховим сприйняттям (голос, послухайте, обговорювати, мовчазний, тиша, гучний, благозвучний і т. д.). Словник кінестетика в основному включає слова, що описують почуття або рухи (схоплювати, м'який, теплий, дотик, гнучкий, хороший нюх).
- Особливості запам'ятовування . Візуал пам'ятає те, що бачив, запам'ятовує картинами. Аудіал - те, що обговорював; запам'ятовує слухаючи. Кинестетик пам'ятає загальне враження. Запам'ятовує рухаючись.
Наприклад, можна подивитися, хто як записує домашнє завдання. Припустимо, воно написане на класній дошці.
Візуал: слухняно відкриє щоденник і запише з дошки те, що задано додому. Він вважає за краще мати потрібну йому інформацію, ніж запитувати у інших. Він легко сприйме її записаною саме на дошці.
• Кінестетики – доторкання; запам'ятовуюють гуляючи, при читанні водять пальцями, запам'ятовують загальне враження. Краще вчаться в іграх (ділових, навчальних), необхідно давати більше писати, малювати, викликати до дошки.
• Аудіали – використовуйте голосові ресурси (інтонація, паузи, тембр, темп тощо), конкурси ораторів, казкарів. Вони балакучі, часом розмовляють із собою, легко відтворюють почуте, відволікаються, краще запам'ятовують те, що обговорювали.
• Візуали – збільшуйте внутрішню візуалізацію, завдавайте уявляти, відшуковувати у тексті терміни і певні місця. Вони спостережливі, важко запам'ятовують вербальні конструкції, мають розвинену уяву, краще пам'ятають те, що бачили.
- візуалу дозволити мати під рукою листок, на якому він в процесі осмислення і запам'ятовування матеріалу може креслити, штрихувати, малювати і так далі;
- аудіалу не робити зауваження, коли він в процесі запам`ятовування видає звуки, ворушить губами - так йому легше впоратися із завданням;
- кінестетика не примушувати сидіти довгий час нерухомо; обов'язково давати йому можливість моторної розрядки (сходити за крейдою, журналом, писати на дошці, удома - сходити в іншу кімнату і так далі); запам'ятовування матеріалу у нього легше відбувається під час руху.
Зрозуміло, дуже важливо спілкуватися з дитиною на "його мові":
- з візуалом використовуючи слова, що описують колір, розмір, форму, місце розташування; виділяючи кольором різні пункти або аспекти змісту; записуючи дії, використовуючи схеми, таблиці, наочні посібники та ін.;
- з аудіалом використовуючи варіації голосу (гучність, паузи, висоту), відбиваючи тілом ритм мови (особливо головою) зі швидкістю, характерною для цього типу сприйняття;
- з кінестетиком використовуючи жести, дотики і типову для них повільну швидкість розумових процесів; пам'ятати, що кінестетики навчаються за допомогою м'язової пам'яті; дозволяти їм програвати в ролях частини вашій інформації.
Спілкування дітей в інклюзивному класі
ПЕРЕРВА – ЧАС ДЛЯ АКТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ
Ігри – це основа для підтримки комунікації та взаємодії дітей. Як вибрати ігри для всіх:
- ігри мають бути короткотривалими (5–7 хвилин або коротшими), щоби вкластися в час перерви;
- ігри мають бути максимально простими за правилами (не більше 1 хвилини на пояснення та можливість зрозуміти правила під час гри);
- краще надавати перевагу іграм на невербальну взаємодію (або з мінімальним словесним супроводом). Наприклад, ігри з м’ячем, кульками, у яких треба передавати предмети різними способами, “їстівне / неїстівне”.
- краще обирати ігри, у яких немає переможців чи переможених, або ігри з поділом на команди;
- відмова грати чи вихід одного з гравців не мають впливати на перебіг гри;
- якщо йдеться про настільні ігри, то бажано вибирати прості і в яких перемога залежить здебільшого від фарту, а не спритності чи умінь (ігри з кубиком, рулеткою, випадковими картами). Так ми уникаємо ситуації, у якій менш спритні або діти з ООП програватимуть.
Учнів з ООП треба підтримувати в ігровій діяльності. І перед плануванням треба дізнатися, які ігри подобаються дитині або в яких вона успішна. Якщо ви запитаєте, чому ми не враховуємо бажання інших дітей, я відповім: бо вони легко нам висловлять їх. До того ж діти з типовим розвитком можуть організувати ігри самостійно, а діти з ООП часто не можуть долучитися до такої гри. Якщо є потреба, можна навчити дитину грати в гру однокласників, а потім долучати її.
Приклади ігор, які можна використовувати на перерві.

ПРО УРОКИ ТОЛЕРАНТНОСТІ
Найбільша помилка, яку можуть зробити педагоги, – планувати так звані “уроки толерантності”, повідомляти про це всіх і проводити їх за розкладом кілька разів на рік або пояснювати, що цей урок відбувається тому, що в класі є дитина з ООП.
Коли ми це робимо так підкреслено й гіпертрофовано, то привертаємо до цього не ту увагу, яку маємо привернути. Формувати в дітей взаємоповагу, розуміння своїх особливостей та інших, прийнятні форми реагування на труднощі треба кожного дня. Для дітей початкової школи ефективними будуть ігри та діяльність, які відбувається “незаплановано” та інтегрується в різні уроки, а не важкі розмови про особливості людей, діагнози та захворювання. Бажано створювати таку діяльність раз на 1–2 тижні.
Приклади щоденної діяльності:
- “Що в нас схожого” або “Хто, як я?”
Матеріал: картинки, на яких зображені різні речі або різновиди діяльності (5–8 штук), які діти можуть вподобати, та ті, які, найімовірніше, не сподобаються нікому.
Картинки треба розмістити в класі в різних місцях (на дошці, підвіконні, шафі тощо). Коли вчитель називає якесь зображення, діти, яким це подобається, мають підійти до нього. Ті, яким не подобається, мають присідати, залишаючись на місці (варіанти, що діти мають зробити, можуть бути різними). Після того, як учитель назвав усі картинки, педагог обговорює з дітьми:
- Що сподобалося всім нам? Наприклад, море, квіти, морозиво.
- Що всім нам не подобається? Наприклад, бійка, черга, хвороба.
Опісля вчитель запитує окремих учнів, хто з їхніх однокласників має такі самі уподобання або на які теми можна з ним поспілкуватися.
- “Усі ми різні”
Матеріали: малюнки із зображенням силуету людини або силуету обличчя.
Учитель просить дітей за допомогою олівців або аплікації з пластиліну зобразити себе й сусіда по парті або іншого рандомного учня. Перед дітьми з ООП можна покласти своє та фото однокласника, аби їм було легше малювати чи ліпити. Коли діти закінчать роботу, вчитель має обговорити з дітьми, чи роботи вийшли однаковими, чи різними.
Далі – має пояснити дітям, що люди можуть бачити нас не так само, як ми себе бачимо, на сприйняття нас можуть впливати наші слова, настрій, вчинки тощо. Але від цього ми не стаємо кращими чи гіршими.
- “Яйця”
Матеріали: різні за кольором, формою й розміром курячі яйця, можна додати кілька розфарбованих яєць.
Учитель показує дітям яйця та просить описати, який вони мають зовнішній вигляд. Після цього просить дітей заплющити очі й розбиває кожне яйце в окрему тарілку. Або дає дітям розбити яйця.
Опісля вчитель просить дітей здогадатися, у якій тарілці яке яйце. Після цього відбувається обговорення, що ми можемо бути різними зовні, але однаковими всередині. Також ідеться про те, що яйця пофарбували примусово, і так само люди можуть бути такими, як є, не зі свого бажання.
ЯК ВІДБУВАЄТЬСЯ РОБОТА ЗІ СТАРШИМИ ДІТЬМИ
Для дітей, починаючи з 4 класу, доречно:
- інформувати про людей з інвалідністю, різні порушення та розлади, чим вони відрізняються, якої підтримки може потребувати людина, як може проявлятися порушення, які можуть бути причини, коли це відбувається і від чого залежить. З 4 класу діти починають вивчати тіло людини, тому психологічно більше готові сприйняти інформацію;
- вчити вживати коректні назви та терміни. Наприклад, ми не говоримо “інвалід”, а говоримо “людина з інвалідністю”;
- запроваджувати практику кооперативного навчання. Його сенс у тому, що діти об’єднуються в невеликі групи, отримують завдання, яке мають зробити на уроці чи вдома, ролі в групі. Наприклад: керівник групи, той, хто слідкує за таймінгом, секретар, генератор ідей, добувач інформації, редактор. Це важливо, бо діти з ООП стають частиною групи, отримують роль, яка відповідає їхнім здібностям;
- проводити роботу за темами, на кшталт “Способи спілкування”, “Управління емоціями”, “Контроль гніву”, “Дружба з дітьми та взаємоповага до них”, “Права та обов’язки”, “Булінг”, “Толерантність”. До такої діяльності варто залучати шкільного психолога;
- для підтримання спілкування дітей із дитиною з ООП треба використовувати соціальні мережі та месенджери. Учнів з ООП треба навчати користуватися гаджетами, правил спілкування в чатах, підтримання спілкування.
ЯК ПОПЕРЕДИТИ БУЛІНГ
Треба:
- проводити заходи з навчання дітей, як розпізнавати булінг;
- створити можливість для учнів розповісти про булінг (конфіденційно);
- визначити правила поведінки в класі, зокрема наслідки за участь у булінгу;
- на рівні школи піклуватися про те, щоби навчити вчителів розпізнавати булінг і правильно реагувати на нього;
- моніторити потенційно небезпечні місця в школі, де рідко бувають дорослі;
- навчати учнів, як діяти в ситуації булінгу через моделювання та рольові ігри, спеціальні програми (наприклад, програми тренінгових занять методичного посібника “Не смійся з мене“).
(відео за посиланням https://bit.ly/3lNcDOq)
«Черпаємо невичерпний ресурс»
Емоційне вигоряння можна порівняти з порожнім колодязем. І ніби все добре - і є місце, де б'ють невичерпні джерела з-під землі, і достатня глибина, щоб накопичити воду для всіх потреб, але ось щось відбувається, і вода зникає, і все навколо починають відчувати дефіцит ресурсів. І звичайно, це відбувається плавно, поступово і часто непомітно. Давайте подумаємо, що ж може привести нас до виснаження нашого внутрішнього колодязя. Так як людина - частина природи, все фізичні механізми природи йому знайомі і неминуче властиві.
Тобто логіка абсолютно та ж: аналіз можна проводити, спираючись на механіку біогенезу. Чинників емоційного вигоряння у нас два: це або дефіцит ресурсів зовнішніх, або внутрішніх. Проведемо аналогію з природою: якщо довга посуха і немає нових надходжень в грунтові води, колодязь дрібніє, але потихеньку наповнюється більш глибокими джерелами з-під землі. Їх достатньо, щоб він не висох, але води в достатку немає. Так і людина може досить довго і самосохранно функціонувати на своїх ресурсах, але при цьому не зможе ресурсіровать інших і ділитися енергією і силами. Нам в нашій природі треба наповнюватися зовнішніми рясними ресурсами. Криниці потрібні дощі, і тоді він з грунтових вод відфільтрує свіжу воду і в достатній кількості, змішає її з водою з підземних джерел і буде повноводним. Людині потрібні нові ідеї і враження, приємні емоції і натхненні події, і тоді він немов оновлюється в нових потоках життя.
Так ось, проходячи через цю метафору, екстраполюємо її в реальність людського життя.
У нас емоційне вигорання буває з двох основних причин:
Коли ми втрачаємо контакт зі своїми внутрішніми джерелами наповнення енергією, ми виснажуються. Які це внутрішні джерела, до яких потрібно припасти, щоб не виснажитися в реаліях життя? Перш за все, це інтерес. Інтерес - це рушійна сила для всіх видів активності. Якщо нам цікаво - то ми хочемо. Притому хочемо все: жити, мінятися, любити, вчитися, перемагати, терпіти. А ось якщо постійно проявляти активність в зоні «треба», то і ресурсів надовго не вистачає. Це символічне насильство над своєю природою творця. Тому тут в повному обсязі набуває значення аксіома - роби те, що цікаво, і не будеш вигоряти. А ось якщо не цікаво, варіантів лише два: або шукати те, що цікаво, чи зробити свою діяльність цікавою.
Коли ми не відчуваємо ритму. У кожного з нас свій унікальний і непередбачуваний ритм активності і спокою. І якщо ми надзусиль починаємо себе вичерпувати, то вигоряння - неминучість. І мета цього процесу - нас просто зберегти. Зберегти, щоб елементарно дати можливість вижити. І тут треба навчитися себе довіряти в повній мірі. Якщо втома стає сторінками хронічної і сон, і зміна діяльності не дають можливості відновити бажання жити і творити, треба бити в гонг самозбереження і брати тайм-аут для реабілітації себе від виснаження. І творчу відпустку байдикування - в самий раз.
Як же творчість може допомогти накачати себе силами і енергією вітальності, коли настав виснаження?
Кілька тез, як же творити при виснаженні та емоційному вигорянні:
Творити на природі. Природа - це той ресурс, що ми вбираємо на молекулярному рівні, неусвідомлено і безконтрольно, але при цьому завжди результативно.
Творити без певного наміру, іншими словами, безглуздо. Створювати щось заради процесу, а не результату.
Творити натхненно. Вибирати ті методи творчої саморегуляції, які надихають, а не гвалтувати себе творчими актами, тому що так треба.
Отже, давайте розглянемо приклади творчої саморегуляції при емоційному вигорянні:
Глина як пластичний регулятор. Можна брати шматки гончарної глини і ліпити безформні фігурки або просто місити до тих пір, поки є бажання.
Або ще варіант з глиною - створювати унікальні етнічні намистини. Чим простішим буде процес, тим більше користі отримаємо.
Креативне збирання - незвичайний і досить цікавий метод відновлення після емоційного або будь-якого іншого виду вигоряння. Можна ходити і шукати щось креативне, що вас надихне. Це можуть бути будь-рекламні листівки, листя дерев або твори мистецтва. Інстинктивний пошук дає нам поштовх для запуску двигуна наших бажань.
Творче споглядання - метод, звичайно, пасивний, але тільки на вигляд. Згадайте дитинство, коли ми, вдивляючись в хмари, вигадували історії або образи. При емоційному вигорянні саме час це повернути, і дати втомленою фантазії шанс пограти з неіснуючої реальністю.
Виставки, музеї, театри, концерти - це теж незамінні джерела свіжої енергії, в них ми немов поринаємо в творчу енергію автора і пливемо в його екстатичному переживанні творчого начала. І нехай не все нам подобається і не все готові прийняти, але сам факт прийняття нового дає певне перезавантаження при вигорянні.
Політ бажань, фантазій, ідей, думок, планів - це невичерпна криниця життєвої сили і самовдосконалення. І тільки від нас залежить, як ми будемо реалізовувати цей ресурс, посланий Богом для цієї матеріальної і відчутною життя.
©Виктория Назаревич
Чути себе: як боротись з професійним вигоранням у вчителів
https://nus.org.ua/articles/chuty-sebe-yak-borotys-z-profesijnym-vygorannyam-u-vchyteliv/?fbclid=IwAR1OpG-O_6xXTu49HeosjZwgt7mKHp1c-UosM9Z-yLmTd-_cCpnmBBpYdZY
Вигорання – це реакція людини на хронічну втому. Вона починає негативно ставитись до роботи та предмету своєї професійної діяльності, у неї знижується самооцінка.
Це захисний механізм організму, який часто не усвідомлюється.
Емоційному вигоранню піддаються не тільки люди зі стажем. Серед молодих вчителів є відсоток таких, які швиденько вигорають і знаходять собі іншу роботу.
У результаті постійних стресів у людини може розвинутись негативне сприйняття світу: все погано, ніякого позитиву в принципі не буває, усі люди злі, підлі, вас завжди надурять. Це стає життєвою позицією. Ти розумієш, що нема в цієї людини жодної радості в житті. Вона собі їх не дозволяє.






Немає коментарів:
Дописати коментар